4 лютого відзначаємо 85 років від дня народження Бориса Миколайовича Мозолевського (1936-1993), українського археолога, поета, дослідника скіфської старовини. Б.Мозолевський мріяв про небо, а став чи не найвідомішим українським археологом. Інтелектуал і правдолюб, він не вписувався в рамки радянської науки, тому працював позаштатним археологом. Мозолевський неодноразово брав участь в археологічних експедиціях скіфологів Олексія Тереножкіна та Варвари Іллінської на півдні України, зокрема і в Мелітополі.
Усі найбільші відкриття найчастіше - випадковість. Але готувався до цього випадку Мозолевський усе життя . Він наполегливо шукав, як Шліман свою Трою. Одержимість та окрилення своєю мрієюподарували Борису Мозолевському його "зухвале" відкриття – скіфську Пектораль. Це відкриття стало світовою сенсацією.
Талант Бориса Мозолевського мав два крила – археологія і поезія. У його віршах – ніжна лірика, оспівування краси природи та історії рідного краю. Він вірив у нерозривність поколінь, тому в його поезії чуються голоси зі скіфських глибин часу. Його Скіфія – то наша прадавня батьківщина, наша земля, в якій наше коріння.
***
Світе мій щирий, який ти чистий!
Світе прозорий, який ти гожий!
Хочеться ноги в росу вмочити
І цілувати ув очі рожі.
Світе мій дивний, світе казковий! –
Від повноти аж вгинається обрій.
Чи, може, кінь загубив підкову,
Чи світить місяць к годині добрій.
Буйно огудина переплелася.
Квіти медами течуть із огудини.
Світе, оспіваний перепелами,
Жайвором, горлицями, сорокопудами, –
Сяй і слався, наш добрий світе,
Небо своє прихили над нами!
Ми твої паростки, ми твої діти, –
Будьмо ж не пасинками, а синами!
***
Щоб знало межі недолуге бидло
Й сиділо мовчки, підле, на цепу,
Мене на пострах видовбали ідолом
І високо поставили в степу.
Я міг би стати жорнами і домною,
Лягти в бруківку, звестися мостом.
Але мені дано стояти догмою
На куцих ніжках з дутим животом.
Століттями я глухну тут від грому,
А люди йдуть та йдуть на манівці.
Переді мною хилиться сірома,
Й підступно посміхаються жерці.
Мені вже сонце випекло зіниці,
Щоб я не бачив вашої ганьби.
До мене підлітають тільки птиці,
Бо лиш крилаті гідні боротьби.
Торкніться вуст німих моїх руками —
Й моє мовчання страх ваш розжене!
Я тільки камінь, грубий сірий камінь —
У барикаду покладіть мене!
***
Пройшли шляхами ураганними,
Звели із попелу життя.
А степ все світиться курганами
Й не дозволяє забуття.
І в незатишному сім світі
Тим на землі щасливий я,
Що в золотому верховітті
Зоря лишилася й моя.
Люблю тебе, гіркий мій степе,
Солончаки та полини!
Як раптом зможу жить без тебе,
Мене навіки проклени.
Понад громами і органами
Новий заходить буревій.
А ти зориш мені курганами,
Як тиха ласка із-під вій.
***
КАЯЛА
(Ліричний відступ на Калці)
Сумна, мов скаламучена, Каяла
Із воїнством порубаним на дні,
Душа моєї Скіфії стояла
І гірко посміхалася мені.
Немов не посміхалась, а зітхала,
Бо там, де вік двадцятий пророста,
Вже бачила і чорну тінь Дахау,
І Хіросіми спечені вуста.
І площі, де вестимуть нас на плаху,
Як виноград, пускатимуть під прес.
Від Палових побоїщ до ГУЛагу
Проляже знаменитий наш прогрес.
І степ кричав, і пінилась Каяла,
І сумно серед сірих кураїв
Край Скіфи моя душа стояла,
Покраяна тим криком до країв.
***
...Тройзіллям, полинами, чебрецем
Пропах твій день, розчахнутий, як брама.
Як я люблю сумне твоє лице,
Безжально переоране ярами,
Мій рідний степе в злоті яворів,
Де і вночі пізнаю камінь кожний!
І запах трав, і пил твоїх доріг
Вдихаю в себе глибоко й тривожно.
І мить, як вік, і світла кожна п’ядь,
І обрій, дивним сяйвом осіяний!
І хмари, наче лебеді летять,
Ламають білі крила об кургани.
Більше дізнатися про Бориса Мозолевського:
https://onlyart.org.ua/ukrainian-poets/virshi-borysa-mozolevskogo/
http://slovoprosvity.org/2019/07/17/toj-na-koho-skifiji-poschastylo/
https://www.dnipro.libr.dp.ua/index.php?route=information/project&prj_id=250
http://www.hroniky.com/news/view/14567-borys-mozolevskyi-ukrainets-iakyi-vidshukav-skifsku-pektoral
http://194.44.152.155/elib/local/sk750826.pdf - Б.Мозолевський «Скіфський степ»
