25 лютого відзначаємо 150 років від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Квітки-Косач) – української поетеси, видатного драматурга, перекладача, фольклориста і громадської діячки.
Ніжна і мужня, тендітна і сильна Леся надовго стала уособленням письменника-жінки, українки. Як зазначав І.Франко, від часу Шевченка «Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини» . Основними джерелами творчості Лесі Українки стали її власні переживання. Завдяки їм в українській поезії з'явилися надзвичайно прекрасні по глибині ліричності, душевного драматизму і психологізму твори.
Леся мала гарну освіту. Вона самостійно вивчила 11 мов, в тому числі латину і грецьку. Перекладала твори Гомера, Гюго, Байрона, Гейне, Шекспіра. Беручись за новий літературний твір, ґрунтовно досліджувала епоху, вивчала наукові праці. Її друг та сучасник Агатангел Кримський відзначав: «Я не наважусь назвати іншого письменника, який би з такою відповідальністю ставився до своєї праці, як Леся Українка… Без перебільшення можу сказати, що Леся Українка була справжнім ученим-дослідником».
Особливої уваги заслуговує геніальна Лесина драматургія. Олесь Гончар писав: « Небагато хто виходив на такі океанські простори, досягав таких масштабів художнього синтезу. У нас часто згадують Шекспіра, тривожать його тінь щоразу, коли хочуть підкреслити найвищий ступінь досягнення митця. Але якщо вже де виправдані ці асоціації, … то доречно буде сказати тут, коли думаємо про Лесю Українку… Слово Лесі Українки ніколи не позує, йому протипоказана штучність, … щирістю почуття, глибиною думки захоплюють читача її твори…»
Наша сучасниця геніальна Ліна Костенко зауважила: «Поки європейська драма проходила всі етапи своєї еволюції… українська література все ще доводила своє право на існування. Леся Українка нікому нічого не доводила. Просто на Україні з’явився поет грандіозного обдарування. Настільки грандіозного, що сучасникам не вистачило духовних діоптрій, щоб осягнути велич цього поета. Народ реалізував себе в трьох геніях, котрі прийшли буквально один за одним – Шевченко, Франко, Леся Українка – і здійснили титанічну роботу духу, взаємно доповнюючи себе, надолуживши за багато віків і забезпечивши українській літературі майбутнє.»
