Данило-Іванівку Новенської сільської ради з впевненістю можна назвати співочим селом. У цьому неабияка заслуга Народного аматорського фольклорного ансамблю «Веснянка», який відомий далеко за межами Мелітопольського району і активно гастролює Україною. В 2010 році ансамбль отримав звання «Народний».
До успіху йшли багато років
Керівниця Народного аматорського фольклорного ансамблю «Веснянка» Тетяна Сергєєва розповідає про те, як утворився колектив.
— Народний аматорський фольклорний ансамбль «Веснянка» існує вже 45 років. За цей час змінилося три поколін-ня учасників, були різні ке-рівники, це Костянтин Туча, Ган-на Буцька, Микола Мещеряков… Йшли роки, змінювалися керівники, приходили нові учасники, долалися труднощі і з’являлися нові проблеми, та колектив продовжував жити. Після переїзду Г. Буцької, колектив залишився без керівника. Тоді учасники наважилися продовжувати заняття з директором сільського будинку культури і водночас шукали нового наставника. Майже рік колектив існував самостійно. А у 2010 році мене запросили у цей ансамбль, і я погодилася. У цьому ж році ми поставили за мету домогтися звання «Народний». Ми почали ретельно підбирати репертуар, вчили нові твори і все частіше виступали перед глядачами, репрезентуючи фольклор та народну пісню. І як підсумок, в грудні 2010 року нам присвоїли це почесне звання, — радіє вона.
Прославляють малу батьківщину
Керівниця ансамблю Тетяна Сергєєва пригадує, що яскравою творчою подією в житті ансамблю стала участь у телевізійній програмі «Фольк-music» в м. Київ.
— У 2016 році в Мелітопольському районі перебувала знімальна група телевізійної програми «Фольк-music». Ведуча програми Оксана Пекун познайомилася з нашим колективом, у Мелітопольському училищі культури відбулися прослуховування. Після цього нас запросили для зйомок в телевізійній програмі в Києві, — говорить Тетяна Анатоліївна.
Учасники колективу зазначають, що їх гастрольна діяльність потребує чималих витрат, і наголошують: у цьому їх підтримує Новенський сільський голова Валентин Бутенко. В свою чергу вони роблять все можливе, щоб прославляти малу батьківщину.
Наразі фольклорний ансамбль є носієм нематеріальної культурної спадщини в Запорізькій області «Степовий розспів Запорізького краю».
— Для збереження нематеріального надбання в Запорізькій області у 2016 році створено перелік елементів нематеріальної культурної спадщини Запорізької області. Наш колектив також увійшов до цього реєстру і є носієм нематеріальної культурної спадщини «Степовий розспів Запорізького краю». Ми представляли цей елемент на місцевому рівні у 2016 році, а у 2017 — на обласному та національному. Також «Степовий розспів» був представлений на міжнародному конкурсі у Франції і Болгарському конкурсі «Слов’янський вінець», — додала вона.
Та на цьому колектив не зупиняється і прагне потрапити до списку нематеріальної культурної спадщини Юнеско.
— Складно виходити на національний рівень, бо треба підготувати багато документів. Хоча деякі кроки ми вже зробили. Перш за все, ми надали відео, в якому заспівали пісню «Ой, вийду я на долину». Вона записана зі слів мешканки Вільнянського району Галини Насадюк. Коли ця пісня була прослухана у записі на репетиції, старійшини ансамблю згадали її і заспівали у своєму варіанті, — підкреслила керівниця ансамблю.
Захоплення на все життя
Катерина Савченко в ансамблі вже давно. Вона з любов’ю розповідає про головне захоплення свого життя.
— Все життя — це пісня. Я приходжу на репетиції у настрої, йду додому похмура. Співала б і день, і ніч. Ми старовинні пісні не забуваємо. У мене мама дуже гарно співала і завжди казала: «Давай, Катю, сядемо, поспіваємо..». А потім як сіли, каже: «Ти не так виводиш, от так треба». Так я і навчилася співати, — пригадує старійшина ансамблю.
Учасники гурту переконані, що пісня допомагає зберігати активність та життєвий оптимізм.
— Ми тут такі щасливі, забуваємо про проблеми та недуги. Ми всі співаємо з самого дитинства: у школі співали, на роботі, під час збирання фруктів, — з любов’ю розповідає учасниця Любов Бутенко, яка присвятила колективу близько 20 років.
— Ось буває, що йти нікуди не хочеться, все болить, а кума заходить і каже: «Залишай вдома всі хвороби». А дійсно: прийду на репетицію — нічого не болить, пісня сама ллється з душі, — говорить Любов Костіна.
Незважаючи на те, що більшість учасників ансамблю поважного віку, вони завжди знаходять час для свого улюбленого заняття.
— Якщо ти любиш і бажаєш, то ти знаходиш час. Бо пісня допомагає в роботі, побуті, скрізь, — впевнений Віктор Лук’яненко.
До того ж, учасник ансамблю залюбки ділиться ще одним своїм хобі — він пише вірші. Більшість з тих, які він нам продекламував, були присвячені саме любові до музики.
У творчому доробку ансамб-лю чимало фольклорних пісень, записаних зі слів місцевих мешканців. Серед них особливі пісні, які навіюють спогади.
— Пісня «Журавка» дуже для мене особлива. Я сама її не співаю. Її співали дівчата, коли помер мій чоловік. І ось там є слова «як журавка своїх дітей провела на війну». Також в мене є улюблена пісня «Посіяла огірочки близько над водою», її співала моя мама, — ділиться Любов Бутенко.
Родзинкою ансамблю є музичний інструмент, на якому вони грають, у колективі вони прозвали його пляшкофоном. Майстерністю гри «на пляшках» оволоділа Любов Костіна. Сама жінка наголосила: за час, коли вони гастролюють, саме такого інструменту не бачила, але були схожі. Любов Костіна називає «пляшкофон» візитною карткою «Веснянки».
Без дзвінких голосів учасників ансамблю не обходиться жодне сільське свято. Самі берегині народної пісні запевняють, що перед кожним виступом хвилюються, наче вперше.
Напрацювання і традиції у «Веснянці» передають молодому студентському вокально-фольклорному ансамблю «Візерунок» Мелітопольського училища культури. Яскравим голосом цього колективу є Анастасія Шпаренко.
— З самого дитинства я займалася у фольклорному колективі на Донеччині, звідки родом. Для мене народна пісня — це життя, без неї не можу жити. Коли погано, радісно, щось відбувається в моєму житті — я співаю. Коли я прийшла у «Веснянку», мене прослухали, у мене були здібності до цього народного співу. Тож я почала ходити на заняття.
У колективі «Веснянка» Анастасія вже чотири роки, за цей час з учасниками ансамблю вони відтворювали пісні як Мелітопольщини, так і її малої батьківщини. Сама дівчина зізнається, що між виконанням немає великої різниці.
— Ми живемо всі у степовій зоні, і тому ці пісні всі протяжні. Якщо порівнювати з закарпатською піснею, то вона буде на високий регістр, у них більш академічний спів, — впевнена дівчина.
Молода співачка ансамблю з ентузіазмом розповідає про участь у різноманітних конкурсах. Так, Анастасія відвідала Францію, де перемогла у міжнародному конкурсі. А під час болгарського конкурсу «Слов’янський вінець» отримала медаль та кубок. У 2018 році вона взяла участь у всеукраїнському марафоні «Історія в колядках».
Можна з впевненістю сказати, що більшість учасників ансамблю знайшли для себе відраду у народній пісні і почуваються по-справжньому щасливими, коли зустрічаються з однодумцями на репетиціях та дарують свою творчість. Щасливі та сповнені нових ідей, вони зізнаються, що кожен виступ їх надихає, і вони й надалі готові знайомити країну з автентичними українськими піснями
