Автономія (лат. autos – сам) – незалежність, здатність особистості до самовизначення на основі власних переконань.

Авторитарність – особистісна характеристика, що проявляється сукупністю таких рис: реакційність, консерватизм, агресивність, владність (“жага влади”). Термін введений Е. Фромом.

Агресія (лат. aggressio – напад) – індивідуальна або колективна дія, направлена на нанесення фізичної або психологічної шкоди, збитку іншій людині або групі осіб.

Адаптація (лат. adaptatio – пристосування) – процес і результат активного пристосування індивіда до змінних умов зовнішнього й внутрішнього середовища.

Адекватний – тотожний, цілком відповідний, точно співпадаючий, правильний.

Аддиктивна поведінка (лат. аddict – прихильність) – схильність до вживання психостимуляторів (алкоголь, наркотичні речовини).

Акселерація (лат. acceleratio – прискорення) – прискорення соматичного розвитку та фізіологічного дозрівання дітей і підлітків.

Акцентуація – надмірне вираження окремих рис характеру, крайній варіант норми.

Альтруїзм (лат. altеr – інший) – система ціннісних орієнтацій особистості, при якій центральним мотивом і критерієм моральної оцінки є інтереси іншої людини або соціальної спільності.

Аутентичний (гр. authentikos – справжній) – справжній, дійсний; той, що ґрунтується на першоджерелі.

Вербальний (лат. verbalis – словесний) – термін, застосовуваний у психології для позначення форм знакового матеріалу, а також процесів оперування цим матеріалом.

Виховання – це цілеспрямована діяльність, яка здійснюється в системі освіти, орієнтована на створення умов для розвитку духовності зростаючої особистості на основі загальнолюдських і національних цінностей, надання допомоги в життєвому самовизначенні, громадянській і професійній компетентності та цілісній самореалізації.

Виховне середовище закладу загальної середньої освіти – це середовище безпосереднього і опосередкованого впливу на дитину в закладі освіти у сукупності матеріального та духовного забезпечення освітнього процесу, що утворює сприятливі умови для особистісного і соціального розвитку учнів, розкриття їхніх здібностей, збагачення позитивного досвіду міжособистісної взаємодії, ціннісно-орієнтованої діяльності.

Виховний простір сучасного учня: мережа закладів загальної середньої освіти всіх форм власності (загальної середньої та позашкільної освіти), сімейне середовище, вуличне середовище, зона дії засобів масової інформації та комунікаційних технологій.

Відповідальність є усвідомленою свободою конкретної особистості у прийнятті моральних рішень, виборі цілей та адекватних засобів їх досягнення. Відповідальність ні в якому випадку не суперечить особистій свободі, вона є логічним її виявом, детермінантою діяльності та поведінки, що визначає життєдіяльність та поведінку особистості, її життя у соціуму. Суть відповідальності полягає не лише в завданні, яке людина має виконати, не у вчинку, якого вимагають від неї певні обставини чи суспільні норми, а насамперед у тих діях, які вона могла б здійснити.  Відповідальність відображає не лише ставлення до інших, а й до себе і характеризує самовідповідальність. Існує чотири основні сфери прояву відповідальної поведінки особистості:

1) у системі «Я-інші»;

2) життєвиявлення та самоствердження «Я» (праця, пізнання, матеріальне життя);

3) інші особи і групи (діти, родичі, сім’я, інші);

4) функціонування, становлення і саморозвиток «Я».

Відхилений розвиток – розвиток, при якому вплив несприятливих факторів перевищує компенсаторні можливості індивіда.

Воля – свідома поведінкова саморегуляція, що виражається у здатності особистості долати внутрішні (суб`єктивні) та зовнішні (об`єктивні) перешкоди при здійсненні цілеспрямованої значимої діяльності.

 Гідність – це інтегральна цінність (надцінність), що охоплює: самоповагу, самооцінку, самоконтроль, самовдосконалення. Власна гідність відображає значущість кожної конкретної людини як моральної особистості, а також визначає свідоме ставлення людини до самої себе та ставлення до неї з боку інших і суспільства загалом. Гідність також виражає уявлення про цінність кожного індивіда, який або реалізував себе, або може реалізувати в майбутньому. Гідність функціонує як внутрішня умова діяльнісного ставлення до дійсності, тоді як самоповага виключає бездіяльність.

Гуманізм – система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення умов для її повноцінного життя і психо-фізичного, духовного та соціального розвитку.

Делінквентна поведінка (лат. delinquentis – правопорушник) – поведінка, результатом якої є правопорушення.

Діалогічність – налагодження субʼєкт-субʼєктної взаємодії та спілкування між учасниками виховного процесу; створення умов в освітньому середовищі для налагодження порозуміння, самовираження, вільного висловлювання і можливості бути почутим;узгоджене розв’язання виховних проблем і досягнення виховних цілей.

Діяльність – внутрішня (психічна) або зовнішня (фізична) активність людини, що регулюється свідомою метою.

Дитиноцентризм – наскрізний принцип виховного процесу, що орієнтує на незаперечне визнання цінності у житті людини періоду дитинства, соціальні, вікові та індивідуальні потреби учня в освітньому процесі, його активну участь у шкільному житті та прийнятті рішень.

Екстраверсія (лат. extra – поза, зовні, versio – розгортаю, звертаю) – психологічна особливість особистості, що характеризується спрямованістю її активності на зовнішній світ; їй властиві імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки.

Емпатія (гр. empatheia – співпереживання) –  проникнення в переживання та емоційний стан іншої людини.

Життєва мета – усвідомлюваний кінцевий результат, до якого прагне особистість в процесі життєдіяльності.

Загальні закономірності розвитку – найбільш істотні характеристики процесу психічного розвитку, рівною мірою властиві як для нормального, так і для відхиленого розвитку.

Задача – мета в сукупності з умовами її побудови (або досягнення).

Задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, анатомічних структур людини, що складають при­родне підґрунтя здібностей.

Здібності – індивідуально-психологічні особливості особистості, що виступають умовою успішного виконання тієї чи іншої діяльності.

Зона найближчого розвитку – поняття, що позначає актуальні можливості дитини, які можуть бути реалізовані у співробітництві з дорослим.

Інтерес – вибіркове ставлення особистості до об`єкта, опосередковане його суб`єктивним значенням та ступенем емоційної привабливості.

Ініціативність виявляється в у стійкому прагненні особистості до ініціації, генерації ідей, творчості, самостійності, а також у діяльнісній активності на досягнення певної мети, її вміннях ставити перед собою нові задачі та втілювати їх без додаткових спонук, знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їх здійснення.

Інтроверсія (лат. іntro – всередину, versio – розгортаю, звертаю) – психологічна особливість, що характеризується спрямованістю особистості на власний внутрішній світ та саморефлексію; їй властиві соціальна пасивність, схильність до самоаналізу, відгороженість від зовнішнього світу.

Когнітивний процес – пізнавальний процес, в основі якого лежить формування внутрішніх уявлень про події та зв'язки між ними.

Компетентність – тип організації знань, що забезпечує прийняття ефективних (оптимальних) рішень у певній сфері діяльності.

Компенсація – складна реакція індивіда на факт внутрішніх порушень, що запобігає можливій втраті цілісності й рівноваги з навколишнім середовищем.

Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення) – складно розв`язуване протиріччя, пов`язане із гострими емоційними переживаннями, що виникає при зіткненні протилежно спрямованих потреб, інтересів, думок, цінностей, позицій, цілей.

Конформність (англ. conform – узгоджувати, пристосовувати, підкорятися) – мимовільне прагнення особистості узгоджувати свою точку зору й поведінку із вимогами інших людей та груповими нормами.

Концепція (лат. conceptio – розуміння, сис­тема) – певний спосіб тлумачення, точка зору, теоретична позиція щодо явища, процесу.

Креативність – здатність до творчої діяльності.

Криза (гр. krisis – рішення, поворотний пункт, результат) – різкий крутий перелом у чому-небудь, важкий перехідний стан; гостре утруднення із чим-небудь; складне положення.

Критерій – суттєва ознака, формальний або змістовний показник, що дозволяє оцінювати функціональний стан системи, приймати рішення й робити висновки.

Любов виступає основою сучасного виховання, стрижнем людського життя, критерієм востребуваності, визначаючи його сутність і сенс. Надзвичайної ваги любов набуває у кризові періоди життя особистості, визначаючи її життєвий вибір: самотворення чи саморуйнування. У підлітковому та старшому шкільному віці любов є життєвим пріоритетом, що визначає ідеали, цілі і духовні шукання дітей цього віку. У вихованні виділяються наступні типи любові:

- любов до батьків (до дітей). Любов до дітей виступає умовою повноцінного виховання, розвитку і саморозвитку дитини в сім’ї, внутрішньою духовною потребою незалежно від її віку, що має поєднуватися з розумною вимогливістю до неї. Синівська і дочірня любов базується на родинних почуттях і є відповіддю на тепле і дбайливе ставлення до дітей, піклування, виховання;

- любов до Батьківщини, народу є важливою складовою світогляду і виявляються у патріотизмі, сформованості національної гідності, національно-культурної ідентичності,  прив’язаності до своєї малої і великої Вітчизни;

- любов до себе (піклування та збереження власного життя і ствердження власної індивідуальності, здатності протистояти маніпулюванням чи прагненням якимось чином використовувати себе).

Мета – мотиваційний фактор, при якому усвідомлюється результат поведінки й діяльності.

 Мисленнєві дії – розумові дії, спрямовані на вирішен­ня пізнавальних завдань.

Мислення – складний пізнавальний психічний процес встановлення істотних зв`язків та відношень між предметами і явищами, між предметами та їх властивостями, між властивостями предметів.

 Мотив (франц. motif – спонукальна причина) – актуальна потреба, що спонукає до тієї чи іншої діяльності.

Мотивація внутрішня – активність людини, детермінована її особисто значимими мотивами.

Мотивація зовнішня – активність людини, детермінована суспільно значимими мотивами.

Моторний розвиток – процес формування довільних рухів.

Навчання – процес цілеспрямованої трансформації суспільно-історичного досвіду, організація засвоєння учнями знань, вмінь, навичок. Метою навчання є планомірний і спрямований роз­виток індивіда. Навчання відбувається в формі співробітництва, спільної діяльності вчителя та учня. Навчання є суспільно-історичною формою керування учбовою діяльністю учнів, спрямованою на оволодіння знаннями, вміннями й іншими суспільними цінностями, а через нього і керування психічним розвитком учнів, становленням їх розумових, ідейних та інших якостей.

Намір – свідоме прагнення завершити дію відповідно до наміченої програми, яка спрямована на досягнення передбачуваного результату.

Новоутворення психіки – значні, масштабні зміни цілісної психічної структури індивіда, які завершують окремий етап вікового психічного розвитку.

Онтогенез (гр. on, ontos – існуюче; genesis – народження, походження) – індивідуальний розвиток, сукупність перетворень, що відбуваються з організмом від моменту зародження до смерті.

Оперантне научіння – вид научіння, при якому знання, уміння й навички здобуваються так званим “методом проб і помилок”.

Особистість – людина як носій свідомості, суб`єкт суспільних відносин та сумісної діяльності.

Пам`ять – складний пізнавальний психічний процес відображення предметів і явищ, а також образів і понять шляхом збереження та відтворення сприйнятої інформації.

Патріотизм - особливе, тобто безумовне і високо смислове почуття-цінність, яке характеризує ставлення особистості до народу, Батьківщини, держави та до самої себе. Базовими складниками почуття патріотизму є: любов до Батьківщини, народу, родини; діяльнісна відданість Батьківщині; суспільно значуща цілеспрямованість; гуманістична моральність; готовність до самопожертви; почуття власної гідності.

Повага – виявляється у повазі до особистості учня, незалежно від його віку, статусу та національної приналежності, дотримання його прав і свобод; недопустимість приниження честі та гідності, фізичного або психічного насильства, дискримінації за будь-якими ознаками. Орієнтує на взаємоповагу педагогів, учнів, батьків.

Параметр – константа, значення якої задовольняє умовам функціонування системи.

Періоди розвитку – стадії розвитку живого організму, специфічні для певних вікових етапів.

Перцепція, перцептивний (лат. perceptio – подання, сприйняття) – складний процес прийому й перетворення інформації, що забезпечує відбиття об'єктивної реальності й адекватне орієнтування у навколишньому середовищі.

Повага до інших виявляється у прагненні бути порядними в усіх своїх учинках і діях. Глибинний зв’язок поваги до інших й власної гідності втілено у словосполученні «гідний поваги». Кожна людина має власну гідність і саме тому гідна поваги. Без поваги один до одного не може існувати соціум, не складуться ні службові, ні товариські, ні сімейні взаємини. Кожна людина прагне, щоб до неї ставились з повагою. І цьому допомагають правила ввічливості, вироблені людством. Повагою один до одного повинна бути пройнята вся атмосфера сім’ї. Повага до інших – це означає визнавати цінність іншої людини.

Позиція (лат. positio – положення, розташування) – ставлення, обумовлене та обґрунтоване обраною концепцією.

Показник – кількісно реєстрована ступінь вираженості якості (критерію оцінки).

Потенціал (лат. potentia – сила) – можливості, наявні сили, запаси, засоби, ресурси, які можуть бути використані.

Потреба – суб`єктивне переживання об`єктивного нестатку.

Превентивний (лат. praeventivus – який попереджує) –  попереджальний, запобіжний.

Принцип (лат. principium – основа, початок) – закономірність, покладена в основу певної діяльності; загальноприйнятий стандарт організації та побудови наукового дослідження. Основними принципами виховання духовно-моральних цінностей є:

• - принцип  гуманістичний - полягає у визнанні людини найвищою цінністю, розумінні дитини, доброзичливому ставленні до неї, довірі, прийнятті дитини такою, якою вона є, зміні її поведінки через позитив;
  • - принцип індивідуальний - утверджує унікальність і неповторність кожної дитини, визначає її інтереси, потреби у житті;
  • - принцип альтруїстичний - виявляється у безкорисливій любові і турботі про іншу людину;
  • - принцип неперервності, який характеризує процес виховання як такий, що триває протягом усього життя людини;
  • - принцип цілісності за яким консолідує зусилля усіх суб’єктів виховання в одну систему;
  • - принцип наступності, що забезпечує передачу із покоління в покоління досвіду засвоєння гуманістичних цінностей, які є базисом виховання і розвитку дитячої особистості;
  • - принцип культуровідповідності за яким здійснюється виховання гуманістичних цінностей відповідно до культурних умов суспільства;
  • - принцип природовідповідності, тобто виховання дітей з урахуванням їх індивідуальних особливостей, темпераменту, якостей, нахилів, здібностей, вікових особливостей, природних умов, соціального оточення, народних традицій тощо;
  • - принцип педагогічної компетентності, що полягає у доцільному використанні педагогічних форм, методів, доборів змісту, педагогічній тактовності;
  • - принцип стимулювання визначається вірою у сили і здібності дитини, її здатність досягти високих результатів, заохочення до самоорганізації, самовиховання і самовдосконалення;
  • - принцип життєвої творчої самодіяльності передбачає становлення особистості учня як творця свого життя, який здатен приймати особисті рішення, і нести за них відповідальність, повноцінно жити й активно діяти, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни;
  • - принцип оздоровчої спрямованості визначає здоров’язбережувальні компетентності як основи формування в учнів закладів освіти відповідального ставлення до власного здоров’я;
  • - принцип соціально-педагогічного партнерства - оптимізація спільної діяльності на основі діалогової взаємодії і узгодженої співпраці між різними соціальними інститутами у соціальному захисті, супроводі, соціально-педагогічній підтримці вразливих категорій сімей та дітей, інших цільових груп; координація дій педагогічних, виробничих колективів, сім’ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей, підтримки формальної, неформальної та інформальної видів освіти, а також різних форм освіти: інституційної (очна, заочна, дистанційна, мережева) та індивідуальної (екстернатна, сімейна, педагогічний патронаж, на робочому місці);
  • - принцип міжсекторальної  взаємодії розкривається як регулярні спільні заходи організацій громадянського суспільства і владних структур у побудові загальнонаціональної системи виховання, реагуванні на глобалізаційні виклики, подоланні складних соціально-педагогічних явищ; як спільне здійснення соціально важливих програм; підтримка кращих соціально-педагогічних ініціатив; як участь громадськості у формуванні та реалізації державної сімейної та молодіжної політики.

Проблемна ситуація  (гр. problema – задача, завдання) – співвідношення внутрішніх та зовнішніх обставин і умов, що містить в собі протиріччя та не має однозначного розв`язання.

Провідна діяльність – діяльність, що обумовлює виникнення найважливіших психічних новоутворень, у зв’язку з якою відбуваються головні зміни особистості.

Проектування цілісного виховного простору. Передбачає розвиток соціально-педагогічної парадигми виховання, використання у практиці виховання форм і соціально-педагогічних технологій, що сприяють:

• - профілактиці негативних соціальних явищ (наркоманії, девіантної, суїцидальної поведінки, поширенню ВІЛ/СНІДу, злочинності та інше), утвердженню здорового способу життя; підтримці особистісного розвитку;
• - оптимізації взаємодії групи і особистості;
• - формуванню толерантності, патріотизму, інших базових соціальних цінностей, соціально-значущих якостей;
• - створенню сприятливого для життя і діяльності довкілля;
• - розгортання доброчинності (тобто волонтерства) тощо.

Процес (лат. processus – просування) – внутрішня активність системи, що відбувається за власними законами та внутрішньою динамікою.

Реабілітація – система заходів, спрямованих на відновлення повноцінного соціального життя особистості.

Рефлексія – процес самопізнання суб`єктом внутрішніх психічних актів і станів.

Рівність – визнання унікальності кожної дитини, в тому числі і з особливими потребами;недопустимість дискримінації дітей, зокрема й через формулювання неадекватних вимог до їхніх досягнень; допомога дітям і їхнім батькам у розкритті та реалізації здібностей і талантів дитини; визнання рівності особистісних позицій, відкритість і довіру між партнерами організації освітнього процесу.

Рівноправ’я  характеризує міжкультурну взаємодію, відносини між різними народами й етносами на основі визнання їхніх здобутків, прав і свобод. Рівноправ’я покликане зберігати баланс і коректність взаємодії різних представників культур, зважаючи на їхні етнічні, особистісні та загальні інтереси.

Розвиток – процес набуття кількісних, якісних та структурних змін впродовж онтогенезу.

Розвиток особистості – процес закономірного змінення особистості як системної властивості індивіда в процесі соціалізації.

Розумові дії – дії, що виконуються у внутрішньому плані свідомості без опори на зовнішні засоби, в тому числі й го­лосне мовлення.

Роль – стійкий комплекс форм поведінки, відповідний певній функції особистості у групових відношеннях.

Самовизначення – свідомий акт виявлення та ствердження особистістю власної позиції у проблемних ситуаціях.

Саморозвиток – багатозначний психологічний термін, який  в межах генетичної психології вживається для пояснення явища подвійного опосередковування, коли розвиток опосередковується не лише зовнішнім, а й внутрішнім світом особистості.

Самоствердження – прагнення особистості до реалізації власних домагань на визнання оточуючими і обумовлена цим прагненням поведінка.

Свідомість – вища форма психічного відбиття, властива суспільно розвиненій людині й пов`язана з мовою та процесами цілепокладання.

Свобода є найважливішою моральною цінністю у житті як особистості, так і нації, без якої ставиться під сумнів саме існування. Особистість позбавлена свободи не має цілей і не бачить перспектив свого подальшого існування. Втрата свободи перетворює людину на засіб або спонукатиме до боротьби за свободу, навіть якщо її ціною буде життя.  Важливо аби свобода дітей була спрямована на розширення їхніх можливостей, відповідальності, здатність приймати рішення, а не на задоволення непомірних або імпульсивних бажань і потреб, що може призвести до свавілля. Осягаючи свободу у процесі свого життя учні прагнуть самореалізації та самоствердження у тій діяльності, яка їм найбільше подобається. У стінах школи діти здобувають важливий досвід свободи вибору, шкільного самоврядування, що не може існувати без відповідальності.

Система – інтегративна сукупність елементів, що утворює в своїх зв`язках та взаємозв`язках цілісність.

Ситуація (франц. situation – положення, обстанов­ка) – сукупність обставин.

Совість як вияв моральної самосвідомості є важливим інструментом моральної самооцінки індивідом власних учинків. Совість виступає ядром моральної самосвідомості і показником рівня її соціальної моральної зрілості. Водночас, совість – здатність особистості самостійно формулювати моральні обов’язки і реалізовувати моральний самоконтроль, вимагати від себе їх виконання і виробляти оцінку, здійснюваних нею вчинків. Совість – це одне з виражень моральної самосвідомості особистості. Отже, совість – це деяка субстанція, здатна апелювати до наших почуттів та емоцій, волі й розуму, спонукаючи нас діяти відповідно до того, що ми вважаємо добрим і правильним.

Соціалізація – процес і результат включення індивіда в соціальні відносини та суспільну діяльність.

Соціально-педагогічна парадигма виховання вибудовується навколо соціально-значущих цілей і цінностей, та тих концептуальних ідей, можливих механізмів їх реалізації, що стратегічно працюватимуть на цілісний підхід у подоланні негативних соціальних явищ, активізацію громади у цьому процесі, пошук та впровадження інновацій, що передбачають необхідний позитивний соціальний ефект.

Соціально-педагогічна солідарність. Орієнтує на згуртування, солідарну єдність суспільства навколо соціально-значущої мети виховання шляхом інтеграції виховних сил суспільства у побудові цілісного виховного простору та вибудовування стратегії і тактики педагогічно доцільної взаємодії громадянського суспільства і владних структур у розв’язанні актуальних соціально-педагогічних проблем і задач на основі співпадання особистісних, суспільних і державних інтересів у вихованні підростаючих поколінь.

Справедливість поряд з гідністю, свободою є найбільш значущою моральною цінністю виховання і соціалізації особистості, що виступає основною умовою і базовим принципом побудови суспільства, людських стосунків. Уявлення про справедливість реалізуються через функції: пізнання (оцінка), регуляції (емоційний стан, поведінка), самоставлення (самооцінка і самоефективність). Справедливість протистоїть свавіллю, моральній кривді, зазіханням на духовні і моральні цінності. В умовах свавільного використання заохочення і покарання, справедливості не має місця. Несправедливістю є також і зрада.

Сприйняття – цілісне психічне відбиття предметів, ситуацій і подій, що виникає при безпосередньому впливі фізичних подразників на рецептори органів почуттів.

Спрямований розвиток – розвиток під впливом організованих зовнішніх впливів.

Спрямованість особистості – фундаментально складена  система стійких мотивів та найважливіших цільових програм особистості, що визначає її життєву позицію.

Становлення – процес набуття нових ознак і форм у розвитку індивіда.

Статус –  стійке, усталене функціональне положення.

Стереотип (гр. stereos – твердий, typos – відбиток) – схематизований, спрощений образ будь-якого явища, що фіксує в собі лише деякі його риси.

Структура (лат. struktura  – будова, розташування, порядок) – відносно стійка сукупність елементів, що являє собою в своїх взаємозв`язках та взаємовідношеннях інваріантний аспект системи.

Суб’єкти виховного середовища закладу загальної середньої освіти – педагоги і учні всіх вікових груп.

Схильність – вибіркова спрямованість особистості на певну діяльність, що спонукає нею займатись.

Толерантність (лат. tolerantia – терпіння) – характеризується здібністю ставитися із терпінням до інтересів, переконань, вірувань, звичок і поведінки оточуючих. Толерантна людина завжди виявляє ціннісне ставлення до людини незалежно від її переконань, віросповідання, національної приналежності. Проявами толерантності є доброзичливість, повага, чуйність, тактовність, делікатність, великодушність, які пов’язані з емпатійністю дитини, її здатністю до співпереживання, співчуття, співрадості. Толерантність передбачає гуманне ставлення до людей з різним світоглядом і упереджує будь-які конфлікти між людьми.

Установка (настановлення) – неусвідомлювана готовність суб'єкта до сприйняття та інтерпретації об'єкта або суб'єкта, яка виникає завдяки процесам антиципації на основі минулого досвіду й забезпечує стійкий і цілеспрямований характер протікан­ня діяльності.

Формування – процес розвитку індивіда, що відбувається під впливом зовнішніх соціальних чинників.

Характер (гр. charakter – печатка) – сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що формуються та проявляються в процесі діяльності й спілкування, обумовлюючи типові для неї поведінкові тенденції.

Холізм – виявляється у єдності навчання, виховання та розвитку. Єдності цілей виховання. Узгодження підходів у вихованні особистості дитини у школі, сім’ї та позашкільному закладі освіти.

Ціннісні орієнтації особистості – домінуючі соціальні цінності особистості, що виконують функцію найважливіших регуляторів її соціальної активності.

Я-концепція – загальний паттерн або конфігурація самосприйняття, концепція особистості про те, якою вона є.